povaha.org.ua
Нове об‘єднання в Парламенті. ДумайТЕ! - Повага
Світ змінюється. Зазвичай прапороносцями змін стають молоді й завзяті. Ну принаймні я так уявляла досі. І була впевнена, що молоді притаманне бажання змін, утвердження завжди революційних новацій, свободи й рівності. І коли вже мій вік сягнув (а сягнув уже давно J) за межу офіційно визнаної «молодості», то часом думала, наскільки я переконлива, чи не надто «консервативно» виглядаю, коли кажу про сучасні виклики суспільства щодо змін, моделей сучасної сім‘ї, паритетність, свободу вибору тощо…. А виявляється, консерватизм дуже помолодшав J. І ось створенням у ВР КОНСЕРВАТИВНОГО (окреме питання, чому саме на цьому акцент) депутатського міжфракційного об‘єднання «Цінності, Гідність, Родина» хизується наймолодший депутат (власне своїм віком теж хизується: де доречно, де й не дуже). Мета об‘єднання: «популяризація та донесення широкого спектру світової консервативної думки до української інтелектуальної спільноти». Коли 23-річний депутат зізнається, що «в молодості пройшов через усі стадії деконструктивістських дуростей, релативістських банальностей і інших деструктивних фрівольностей», то аж кортить дожити, поки він сягне межі хоча б офіційно визнаного віку молодості, аби довідатися, на що ще «перехворіє» і яких істин сягне цей неперевершений розум. Готовність «працювати щоб примножити, захистити та укріпити вічне визначення родини, гідного життєвого вибору та цінностей, які допомагають прожити життя, достойне історії» виглядає ледь не подвижництвом. То чому зчинився галас? Чому не стільки оплесків і вітань, скільки скепсису і (ВЖЕ!!) критики й застережень? Без претензій на будь-що, моя суб‘єктивна думка. Перше, що викликає питання (якщо не когнітивний дисонанс) – це протиріччя між лібертаріанством (яке заявлено офіційною «ідеологією» партії «Слуга народу») і консерватизмом, «природним правом» (яким пропонують керуватись «неоконсерватори») і позитивним правом, на якому, власне, будується робота парламенту… Здається, ніхто не замислювався над хоч якимось узгодженням отих «релятивістських банальностей»…. Та, до речі, ніхто з 307 «поборників родинних цінностей, принципів гідного суспільства та виховання на основі сімейних цінностей дітей та молоді», крім уже згаданого пана Юраша, і не висловився щодо нового об‘єднання. А шкода, бо хотілося б почути – що ще, крім з великої літери «Цінності, Гідність, Родина», мається на увазі, або (не виключаю) приховується за, мало сказати, не логічним, а аж еклектичним поєднанням ідеологічного різнобарв‘я. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: МФО «Цінності. Гідність. Родина»: оцінка експерток Друге, що мене непокоїть – чи не стане це об‘єднання депутатів таким собі спадкоємцем «руськомірськіх скрєподержателей». Від останніх теж дуже голосно лунало щось про «святе і вічне», яке насправді виявлялося як не «домостроєм», так «моральним кодексом». Суспільству нав‘язується штучний конфлікт між так званими традиційними, національними, сімейними цінностями і сучасним демократичним дискурсом. Це відбувається не лише в Україні. Це притаманно практично всім країнам нашого регіону. Простежуються абсолютно схожі й навіть ідентичні стратегії, методи, прийоми маніпулювання. У цей конфлікт втягуються вразливі групи жінок, національні меншини, релігійні організації, різного штибу радикальні й консервативні групи, політики, державні діячі. Знімемо маску утаємниченості і скажемо відверто, проти чого ці зусилля спрямовуються: об‘єктом нападу конкретно в цій історії стала гендерна ідеологія. Та не лише. З початку 2000-х років відбувається системна інтервенція не лише на досягнення в забезпеченні рівності жінок і чоловіків, а й на здобутки демократії і цивілізаційний процес загалом. Під ударом права жінок, права дітей, права людини. Спекулюючи на ціннісних засадах, відбуваються маніпуляції поняттями, змішування сенсів, гра на певних культурних страхах (можливо, тому і з‘являється раптом теорія «природного права»), залякування та створення протиборства. Кому це вигідно? Безумовно тим, хто в сучасному світі мріє про світове володарювання і впроваджує нові форми колоніалізму під виглядом захисту національних (місцевих) культур і цінностей. Ці актори активно використовують антигендерну пропаганду, аби підсилити себе в геополітичному дискурсі. Вони також штучно виносять гендерні питання на порядок денний, коли потрібно впливати на регіональну політику, відволікати увагу громадськості від політичних реалій, залякувати консервативні маси та паралізувати громадянську активність. Антигендерну риторику активно використовують деякі політики в цілях геополітичного контролю над регіоном. Ми розуміємо, під виглядом «боротьби з гендером» іде боротьба за контроль над людьми, відбувається спроба перемкнути увагу суспільства і під прикриттям цього провести ревізію політичної та ціннісної систем. Прикладом таких квазі-наукових і, так би мовити, раціональних дискурсів навколо гендерних питань стали дискусії й обговорення під час спроб ратифікації Українським Парламентом Стамбульської конвенції. Ратифікація була провалена. Але найгірше те, що слідом за цим почалася пряма ревізія тих досягнень, які вже відбулися й навіть набули сталості. Спроби ревізувати законодавство, вилучивши всі терміни, похідні від слова «гендер», анулювати гендерну експертизу законодавства – наслідок цих впливів. Представники антигендерного руху активно діють через органи влади. Зокрема й через парламент. Уже згадана епопея з ратифікацією Українським Парламентом Стамбульської конвенції. А чого вартий круглий стіл, який проводився у стінах парламенту в попередньому скликанні не стільки Головою Комітету пані Ольгою Богомолець, скільки пані Ганною Турчиновою . Під тиском тих же Турчинових вимушений був МОН відкликати вже винесену на затвердження Кабміну «Стратегію гендерної рівності». Нарешті третє. Ніхто не проти Цінностей, Гідності, Родини. Навіть дивно, що лише 307 «за». Недопрацювали пропагандисти. Проти такого формулювання ніхто не мав би встояти. Без жартів. Наше досить консервативне (отут цей термін доречний) суспільство позитивно відгукується на такі сигнали. І сигнал, вчасно спійманий депутатами, може бути реально використаний. Та от тільки давайте поговоримо серйозно й домовимося щодо розуміння цих понять. (Поки що з еклектичних інтерв‘ю ініціатора мало що зрозуміло). А нам, суспільству, дуже, ну просто конче важливо, наразі зрозуміти й нарешті домовитися щодо загальноприйнятного всім суспільством змісту цих термінів. І щоб Цінності, (навіть «вічні»), – з урахуванням секуляритивного характеру української держави (якщо тільки у «заготовках» немає чергової зміни до Конституції). І, щоб Гідність, – то гідність Людини: і Жінки і Чоловіка. І права – не абстрактно «природні», а набуті століттями боротьби поколінь людей. І щоб Родина, – то без лицемірних «припадань» перед удаваними «берегинями», гендерно зумовленим насильством чи гомофобними істериками. І щоб зрозуміло було, де межі: держави і церкви, влади і громадянина/громадянки, права і свободи, вільного вибору людини. І головне: у нашому суспільстві справді існує проблема і потреба зі з‘ясуванням не лише цих понять, а принципів, на яких ми вибудовуватимемо єдність Української Нації. Прийшов час для такого діалогу. Приходьте – поговоримо. Давно пора. Отже, думай ТЕ! Лариса Кобелянська