povaha.org.ua
«Мене звати Настасья, я тут із ідеями з України приїхала» — поетка та кліпмейкерка Мілевська - Повага
“У мене траплялося багато моментів у професії, коли мені було страшно. Я питаю себе: “Хто я? Настю, ти поет? Творець ідей? Режисер? Сценарист?” Я намагаюся дати відповідь на ці запитання. Але вони довго не приходили, і приходять тільки нині. Мені було страшно, коли я знімала свій перший кліп, мені було страшно, коли я знімала Надю Дорофеєву в рекламі. Мені було страшно, коли я не зняла кліп «Океану Ельзи». Мені багато разів було страшно, але просто відчувати страх і розуміти, що щось не так – це одне, а зайнятися вирішенням цих відчуттів, це зовсім інше. І саме зараз, у момент цього інтерв’ю, я перебуваю в тому стані, коли дуже серйозно відповідаю на ці запитання…” Інтерв’ю з Настасьєю Мілевською, чия поезія змушує плакати як жінок, так і чоловіків. Дівчина з міста Куп’янськ Харківської області, що підкорила своїм талантом і нестандартною манерою виступу сцену не тільки українських міст, а й за кордоном. Про свій шлях від театру та поетичних перформансів до створення реклами для відомих брендів та музичних кліпів вона розповіла нам. Розкажи передусім – чим ти займаєшся? Про театр, поезію та кліпмейкерство. Театр був у моєму житті близько 9 років. Це давно застаріла частина мого життя, яка ніколи не повернеться. Я грала в театрі в Харкові. Я залишила свій перший університет, до якого вступила, бо він мені не сподобався. Перед тим, як вступити до іншого, я потрапила в театр. Це вийшло абсолютно випадково, але це було настільки давно й настільки не співвідноситься з моєю нинішньою особистістю, що можу сказали – мій досвід театральний дав мені ті навички, які дозволяють зараз на знімальному майданчику уже в режисерській професії працювати з акторами, моделями та артистами так, що вони роблять усе, що необхідно за завданням. Поезія. Поезія — це довга та товста червона нитка мого життя. Я почала писати з раннього дитинства, щойно почала відчувати, що навколо — світ, що він рухається, що він живий. Це почалося з дитячого сприйняття природи, оскільки ще не було серйозних почуттів щодо життя й людей. Були відчуття та захоплення природою. Це стало відтворюватися у віршах. Пізніше це трансформувалося, і я почала писати вже всілякі «філософські лірики». Поезія — величезна частина мого життя. Не так написання самих віршів і їхнє індивідуальне існування, як читання зі сцени. Ось що важливо. Я не поет, якого треба читати, я поет, якого треба слухати. Я не поет, якого треба читати, я поет, якого треба слухати, до якого потрібно приходити, бо моя поезія полягає в тому, як я це роблю, а не просто у формулюванні певних почуттів і думок. Поезія — це екстракт усього того, що ти відчуваєш на якомусь біохімічному рівні, підключаючи до цього свої ілюзорні фантазії. Ось це для мене поезія. Розкажи декілька найяскравіших історій, пов’язаних із концертами, де ти читала поезії. Здається, це був 2014 рік, я поїхала у великі гастролі Україною, у мене було багато міст. Я виступала з різними музиками, читала свої поезії. Збиралася неймовірна публіка в кожному місті. І тут я приїхала до Дніпра, у заклад, який називався “Хундертвассер” — пізніше я потрапила до Відня і подивилася на архітектуру та роботи Хундертвассера (Фріденсрайха Хундертвассера — ред.) безпосередньо як художника-архітектора. А у Дніпрі мені здавалося, що на мене прийде дуже багато людей, і я взяла собі таку залу: велику, довгу. О 19:00, коли мав початися виступ, у залі було пусто. Потім – 19:10, 19:20, 19:30… Хто виступає — розуміє це очікування. І жодна людина не приходила (сміється). А до цього в усіх містах на мене приходило дуже багато людей, я була впевнена і їхала з такою ставкою на успіх, але нікого не було – і в 19:30, і в 19:40… Я надягла синю сукню з довгим шлейфом, привезла з собою надзвичайного музиканта, який їхав до мене туди з Харкова, щоб показати людям усю красу і силу всього, що я хочу донести. І ми вже почали збиратися, примирившись із тим, що нікого не буде, ми навіть узяли пляшку вина, щоб утопити горе, і почали їсти, але несподівано вбігає людина з букетом квітів і криком “Я запізнився! Я запізнився! Тут Настасья Мілевська?” Я, жуючи котлету, кажу: “Так, тут”. І я розумію, що прийшла людина. Після цього він сказав: “Я летів просто з Єгипту, я не заїхав додому, не встигав, усе для того, щоб потрапити на ваш виступ”. І він стоїть із цими квітами, дивиться на мене, і я розумію, що не можу не виступити, бо я маю цього глядача. Він сів за перший столик і слухав. Усю програму ми з музикантом йому показали. Він сидів один у залі. Це нас дуже вразило. Він мені подарував квіти, а потім написав величезного листа, де подякував за те, що ми виступали перед ним самим. Інша неймовірна історія сталася у Грузії. Це був досвід, який навчив мене однієї простої істини: немає нічого неможливого, і в будь-які двері ти можеш постукати без утисків совісті та комплексів. Усі двері існують для того, щоб у них стукали Ми приїхали до Грузії робити презентацію моєї книжки. Я не розуміла, куди я їду і як я це робитиму, бо не мала там жодних “зачіпок”. Я почала заходити в різні спільноти у соцмережах, присвячені Грузії, і почала писати, що їду до Грузії презентувати книгу та пізнавати світ творчих людей саме там. І мені відповіли люди та пообіцяли допомогти. Мені трапилася одна людина, грузинський поет, який допоміг. Під час підготовки презентації я зрозуміла, що мені не вистачає буквально 200 доларів, аби зробити презентацію так, як я хочу – найняти музиканта, який мені підіграє, зробити невеличкий фуршет. На все це були потрібні кошти, яких я не мала. І я пішла у Міністерство культури Грузії. Я прийшла не ресепшн і кажу: “Доброго дня, мені потрібна Манана Берікашвілі”. Мені підказали, хто міністр, а хто заступник. Я подумала, що до міністра — це занадто, а от до заступника міністра — можу. А мене питають: “А ви власне хто?”. “Мене звати Настасья, я тут з ідеями з України приїхала” І вони кажуть: “5 хвилиночок, будь ласка”, і кудись подзвонили. За 5 хвилин я сиділа в кабінеті заступниці міністра культури Грузії, яка казала мені: “Добре, ми дамо вам 200 доларів, але за 2 тижні, бо нам їх за документами...