povaha.org.ua
«Червоне вино корисне для вашого травлення!» – як наукова журналістка розвіює міфи від «британських вчених» - Повага
Дарія Озерна – наукова журналістка, біологиня, ведуча радіопрограми «Британські вчені» на UA: Українське радіо. Вона розповіла Повазі про те, чому обрала біологію та яка від неї користь у повсякденному житті, як співпрацює з екс-міністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун та чому не «біологізувати гендер» – не виходить. Про навчання на біологиню, бойкот від рідних та великий бізнес Навчалася на біології в Києво-Могилянській академії. Хотіла бути лікарем, але вирішила, що краще –класична освіта у столиці. Під час навчання в аспірантурі зрозуміла, що треба кидати. Коли написала дисертацію, стало очевидно, що мене просто не хочуть випускати на захист. Тримати незахищених аспірантів дуже вигідно. Їм не потрібно платити стипендію чи зарплату. Вони – як кріпаки по суті. Зрештою таки пішла. За це рідні оголосили мені бойкот. Адже мати кандидатку наук – престижно, а менеджерку з продажів – не дуже. Згодом пішла працювати у великий бізнес, у відділ контролю якості. Швидко побачила негативні аспекти цієї сфери. У нашій фірмі царювало родичання: посади передавали від родичів до родичів. Співробітники потайки зустрічалися між собою, чоловіки обговорювали борделі в регіонах, які відвідують під час відряджень. Готелі їм одразу бронювали біля стрип-клубів, щоб вони мали розваги вечорами. Зрештою, коли пішла в декрет, моя посада лишилася вільною. Але створили паралельну, практично з тими ж обов’язками, на яку поза конкурсом, без оголошення вакансії, взяли людину. Цікаво, що це був молодий батько, у якого щойно народилася дитина, і він радісно їздив у відрядження. Йому одразу видали машину, хоча мені «за посадою не передбачалося». Вертатися на ту роботу не хотілося, зарплати не вистачило би на няню чи на новий велосипед. Пізніше відчула, що запах ламінату та кавамашини викликає в мене щось схоже на посттравматичний синдром. Про декрет та «яжематерів» Довго була в декреті. На собі відчула всі нюанси репродуктивної праці. Тож коли тепер читаю про те, що замість декрету краще обирати кар’єру, розумію, що все не так однозначно. Сидіти вдома з дитиною 4 роки, доглядати її, варити борщі та кашки було значно важче, ніж працювати в офісі. Це складна щоденна робота. Тому прикро, коли її знецінюють, вважають другосортним вибором для жінки. Образ успішної жінки-лідерки нічим не кращий за образ успішної матері. Проте це дуже різні площини. Мені би відверто не хотілося, аби ширилися насмішки над «овуляшками» та «яжматерями», які сидять у парках та смішно спілкуються на форумах. Так, вони бувають смішні, але водночас виконують дуже важку роботу, яка не поступається фаховістю будь-якій іншій. І до цієї роботи також придатні не всі. Про декрет та роботу мрії Поки була у відпустці по догляду за дитиною, у мені визрівало бажання писати про науку та життя. Про те, як наукові знання можна використати в нашій буденності. Про те, що це не просто британські вчені щось десь роблять, а важлива частина нашого життя. Думала, як зробити так, щоб важлива інформація про здоров’я приносила найбільше користі широкій аудиторії. Хотіла говорити про харчування, спорт, сон, розвиток дітей. Спершу думала робити сайт англійською та українською мовами з короткими текстами. Але зависла на питаннях, що це має бути за сайт, де його хостити. До того ж, розуміла, що не вмію кодити. А хто мені писатиме? У мене ж немає грошей платити гонорари… А якщо вони писатимуть погано? Зрештою, цю ідею не втілила. Зате згодом почала вести блог на Медіумі. Писала про те, що мені подобалося. Почали з’являтися читачі. Рік вела цей блог. Пішла від чоловіка, повернулася зі Швейцарії, де жила майже півтора роки та після 4 років відсутності соціального життя знову опинилася в Києві. Без знайомих, зі втраченими соціальними зв’язками, без грошей, з дитиною, яку треба водити в садочок. На цьому тлі різко постало питання заробляння на життя. Почала писати для Еспресо та Ногибоги. Потім, завдяки рекомендаціям і вірі друзів у мене, – для ВВС. Переклала дві книжки для видавництва «Наш Формат». Згодом мене порадили Ірині Славінській, і ми започаткували проект «ФізКультура» на Радіо Культура. Зрештою, завдяки зв’язкам, друзям, людям, які в мене повірили, які довіряли та читали мене, роблю те, що мріяла. Ось і я знайшла роботу за блатом . Пишу, говорю про науку, здоров’я та про те, як ці знання інтегрувати у своє життя. За два роки, що цим займаюся, моє життя також змінилося на краще. Бо всю цю інформацію я застосовую, і вона справді корисна. Про користь біології в повсякденному житті У п’ятому класі батьки перевели мене з однієї школи в іншу. Прямо посеред навчального року. Вирішили, що попередня школа не дуже добра. В ній ми, наприклад, не вчили біології у 5 класі. А в новій школі вчили. Тож мені довелося наздоганяти. Підручник тоді видавався мені страшенно дурним. Я переписувала конспекти, нічого не могла зрозуміти й поміж ділом зненавиділа біологію, як мені здавалося, на все життя. Якось питаю потім у своєї сусідки: «Ларіска, нащо мені здалася клята біологія?» Вона каже: «Даша, ти глупа, як їжачок. От буде в тебе дитина, буде в неї біологія, і ти зможеш пояснити їй усе». Це виявилося правдою. Минули роки, і тепер я можу пояснити своїй дитині теорію великого вибуху, розказати про життєвий цикл зірок. Чому змінюється місяць, чому сніг білий. Вчора, наприклад, син запитав мене, як розвивається серце. І я розповіла йому, зі знанням справи! Про математику та няню-астрофізика Скажімо, математика в школі потрібна не для того, щоби знати, як видобувати дискримінант, а щоб учитися абстрактних понять, уявляти те, чого раніше не уявляв. Бачити складові, непомітні на перший погляд. Це дуже розвиває мозок, до того ж, усе може знадобитися. Зараз усі хочуть бути програмістами. Аби тестувати, математика не потрібна. А от щоб кодити – дуже навіть. Хлопцям і дівчатам потрібна математика, аби вони могли ставати програмістами. Фізика ж потрібна, аби спілкуватися з маленькими дітьми. Дивуюся, що частіше шукають нянь із медичною підготовкою. Я от вважаю, що краща няня – астрофізик за освітою. Бо ця людина знає, про що поговорити з дитиною. Може здивувати її, захопити. А до медсестри, в разі чого, можна поїхати в поліклініку. Про популяризацію науки Про людей, які говорять про політику, не кажуть, що вони популяризатори політики. У нас немає популяризаторів економіки. Є економічні журналісти, політичні журналісти. Тому люди, які «популяризують науку» – це не піарники науки, як можна подумати. Вони її пояснюють людською мовою, цікавою мовою, роблять доступною, пояснюють користь. Є...